Затока — частина океану, моря або озера, що глибоко вдається в сушу, але має вільний водообмін з основною частиною водойми. Затоки менш відокремлені від океанів, ніж моря, їхня зовнішня межа умовна.
До найбільших заток Світового океану належать затоки: Бенгальська, Мексиканська, Гвінейська, Велика Австралійська і Біскайська.
Найважливіші затоки світових океанів:
- Тихий океан — Панамська, Аляска, Каліфорнійська, Кука (Кенайська).
- В Атлантичному океані — Гвінея, Святого Лаврентія, Мексиканська, Біскайська, Гудзонівська, Ботнічна, Мексиканська, Фанді;
- В Індійському океані — Бенгальський, Великий Австралійський, Аденський, Географа;
- у Північному Льодовитому океані — Гудзонова затока, Обська губа, Амундсена.
- У Південному океані — затоки Миколи Зубова, Миклухо-Маклая, Полдінг, Порпес, Ріглі.
Великі океанічні затоки (Біскайська, Гвінейська, Бенгальська, Аляска тощо), по суті, є околичними морями і називаються затоками тільки за традицією.
Особливості форми та розмірів заток
Затоки невеликих розмірів називаються бухтами. Основна відмінність між затокою і бухтою полягає в їхніх розмірах. У загальному випадку, затока значно більша за бухту, хоча й неможливо вказати певних граничних розмірів між ними. Будь-яка спроба встановити граничні розміри заток і бухт неминуче призвела б до масових змін цієї традиційно сформованої частини географічної номенклатури.
Вхід у затоку (бухту) – зовнішня частина затоки (бухти), що примикає до океану або моря.
Вершина затоки (бухти) – внутрішня частина затоки (бухти), що найбільше впадає в сушу.
Залежно від форми затока (бухта) може мати одну, дві та більше вершин.
Губа — місцева назва заток витягнутої форми, утворених річковими гирлами.
Лиман — мілководна затока, що глибоко вдається в сушу, з косами та пересипами, що представляє затоплену морем долину гирлової частини річки або затоплену прибережну низовину.
Прикладами можуть слугувати лимани північно-західного берега Чорного моря і північного берега Азовського моря, Анадирський лиман у Беринговому морі.
Іноді лимани набувають характеру лагун, наприклад, Будазький лиман і лиман Шагани в північно-західній частині Чорного моря.
Лагуна — витягнута вздовж берега, як правило, мілководна затока (бухта) із солоною або солонуватою водою, з’єднана з морем за допомогою невеликої протоки або зовсім відокремлена від моря косою.
Як приклади можна назвати такі лагуни: Акатан і Нутауге (Чукотське море), Тимнга і Кайнгу-Пільгин (Берингове море), лагуни східного берега острова Сахалін, лагуни Мадре і Там’ягуе (Мексиканська затока) і багато інших.
Лагуною називається також внутрішня водойма атола.
Особливі типи заток
Фіорд — вузька, глибока затока (бухта), що далеко вдається в гористу сушу, з високими і дуже крутими берегами; фіорд має коритоподібне ложе і часто відокремлюється від моря підводним порогом.
Висота берегів фіордів в окремих випадках досягає 1000-1200 м; фіорди мають великі глибини, що часто перевищують 1000 м (Скандинавія), нерідко розгалужуються, причому ложе “гілки” фіорду, розташовуючись вище ложа головного фіорду, іноді має гирловий уступ або поріг. Фіорди типові для гористих узбереж (Скандинавія, Мурман, Нова Земля, Земля Франца-Йосипа, Північна Земля, Чукотський півострів, тихоокеанське узбережжя Канади, Гренландія). За поздовжнім профілем дна фіорди мають западини і пороги та зустрічаються завжди групами.
Іноді два фіорди з’єднуються своїми вершинами, утворюючи в такий спосіб протоку фіордового типу (Маточкін Шар, Магелланова протока).
Фіард (фіерд) – вузька затока (бухта) з невисокими пологими берегами, яка глибоко впадає в сушу і зазвичай сильно розгалужена.
На відміну від фіорду береги фіарда відносно невисокі, а глибини його рідко перевищують 100 м. На своєму протязі фіард то звужується, то утворює озеровидне розширення. Дно в поздовжньому напрямку, так само як і у фіордів, являє чергування западин і порогів. Зазвичай усередині фіарда є острови.
Фіарди найбільш типові для узбережжя Данії, північного узбережжя Фінської затоки, західного узбережжя Ботнічної затоки й атлантичного узбережжя Північної Америки (береги штату Мен).
Також до заток заведено відносити затоплені кратери вулканів, лагуни атолів.
Протока — вузький водний простір між материками, островами або між материками й островами, що з’єднує суміжні океани, моря або їхні частини.
Вхід у протоку — частина протоки, що безпосередньо межує із суміжним районом океану або моря. Це своєрідні “водні мости” між двома різними водними об’єктами. До їхніх найважливіших характеристик належать такі параметри, як глибина, ширина (максимальна і мінімальна), довжина.
Деякі протоки мають величезне значення в питаннях судноплавства ними. Прохід через такі протоки регламентується міжнародним законодавством.
Найширша і найглибша — протока Дрейка, найдовша — Мозамбіцька протока.
Найважливішими протоками у Світовому океані є Гібралтарська, Магелланова, Берингова, Баб-ей-Мандебська, Малаккська.
Види проток
Розрізняють такі види проток:
- За розташуванням щодо частин суші (ті, що розділяють два острови, континент і острів, частини одного або два різних континенти). Так, наприклад, Берингова протока на Чукотці відокремлює Азію від Північної Америки, а протока Боніфаччо розділяє два острови, Корсику і Сардинію, що належать Франції та Італії відповідно.
- За розташуванням щодо басейнів океану (лежать у басейні одного або з’єднують басейни двох океанів). Так, згадана вище Берингова протока належить до другого типу, з’єднуючи між собою Північний Льодовитий і Тихий океани.
- За статусом (міжнародно-правовим). Тут можливі різні варіанти. Так, по-перше, існують протоки, в яких офіційно дозволено міжнародне судноплавство, і з цього приводу було ухвалено відповідні угоди (конвенції). Найвідоміший приклад — протока Босфор, що з’єднує Чорне море з Мармуровим. По-друге, є протоки з міжнародним судноплавством, які з’єднують між собою територіальне море будь-якої держави та відкрите море або виняткову економічну зону (так зване право мирного проходу). По-третє, розрізняють протоки, якими між собою з’єднуються частини відкритого моря або виключної економічної зони (право транзитного проходу). Приклад — Сінгапурська протока.
Крім цих параметрів, зазвичай враховують швидкість течії в протоках і її напрямок.
Найбільші протоки у світі
Протоки-чемпіони: Чемпіоном за довжиною є Мозамбіцька протока, розташована між островом Мадагаскар та Африкою: приблизно 1760 кілометрів. Течія тут стійка, з півночі на південь, швидкість — приблизно 1,- 1,5 вузла (1,852 – 2,778 кілометра на годину). Протока має максимальну глибину 3,292 кілометра. Її найменша ширина – 42 метри.
Чемпіоном за шириною є протока Дрейка між Південною Америкою та Антарктидою. Її максимальна ширина становить 950 кілометрів (мінімальна – 820 кілометрів). Вона також найглибша на Землі – 5,840 кілометрів. Ця протока надзвичайно складна у проходженні, і сотні кораблів знайшли тут свою загибель. До відкриття Панамського каналу багато мореплавців робили спроби обігнути мис Горн, що вінчає з півдня Вогненну Землю, і ці спроби часто закінчувалися трагічно. Через протоку Дрейка проходить найпотужніша холодна течія Західних Вітрів. Тут часто вирують найпотужніші шторми, швидкість вітру при яких може досягати 126 кілометрів на годину. Крім того, в ньому нерідко трапляються айсберги, захоплені течією із заходу на схід. Всі ці фактори загалом роблять плавання в протоці Дрейка вкрай небезпечним. Воно можливе лише для суден солідної водотоннажності та за відносно спокійних погодних умов.
