У басейні Священної індійської річки Ганг проживає і смітить понад 500 мільйонів осіб. Перенаселені міста з низьким рівнем життя і промислові підприємства щодня скидають у воду мільйони тонн відходів і нечистот. Поблизу великих міст Річка являє собою пекельний коктейль з хімікатів і фекалій.
Проте, щороку близько 700 мільйонів осіб здійснюють в Ганзі релігійні обряди. Люди омиваються, розвіюють прах, скидають трупи померлих. І щорічно мільйони з тих хто омився у священних водах гинуть від інфекційних захворювань.
Місцеві жителі перуть, миють посуд і купаються практично серед трупів. Через брак системи водопроводу, місцеві купаються в річці Ганг. Через брак каналізації — вони ходять туди в туалет.
У індійців немає грошей, щоб купувати дрова для спалювання тіл померлих. Але тіла все одно треба зрадити річці, навіть якщо не у вигляді попелу, а просто так. Тіло може плавати тут місяцями, поки його не виловить хто-небудь із загону добровольців по очищенню річки, або ж не з’їсть Алігатор, готовий поживитися чим завгодно. Не дивно, що Індія на першому місці за кількістю новонароджених з патологіями. При такій екології інакше і бути не може.
Вміст бактерій у воді Гангу поблизу великих міст в 120 разів перевищує офіційно допустиму норму. В її водах міститься велика кількість токсичних речовин, що підвищують ризик розвитку онкологічних захворювань у людей, які регулярно користуються річковою водою.
Навіть оприлюднення таких страшних даних не стало стимулом для активних дій з порятунку Гангу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 30-40% всіх померлих дітей в Індії (а загальна кількість щорічно досягає близько 1,5 млн осіб) припадає на тих, хто помер від отруєння водою.
Щоб врятувати Ганг, слід не тільки зобов’язати великих промисловців встановлювати очисні споруди, а й заборонити роботу численних шкіряних фабрик, які використовують воду при виробленні шкіри, а після скидають відпрацьовану воду назад в річку. Потрібно також припинити практику поховання у водах Гангу.
