Антарктида — настільки привабливий шматочок суші, що за неї ще з 20 століття точиться невидима боротьба між багатьма країнами. На неї претендували Аргентина, Чилі, Велика Британія та інші держави.
Відповідь здається очевидною — так, тому що на континенті вічна зима з лютими морозами і там неможливо жити. Кому потрібна така земля? Насправді ж Антарктида — настільки привабливий шматочок суші, що за нього ще з 20 століття точиться невидима боротьба між багатьма країнами. Континент був відкритий у 19 столітті експедицією під керівництвом Фаддея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва, і деякі країни згодом використовували цей факт для обґрунтування власних інтересів у регіоні.
Але Аргентина та Чилі вважали інакше й одними з перших оголосили світові про свої претензії на Антарктиду. Ці країни хотіли визнати континент своїм на тій підставі, що він розташований найближче до їхніх територій. Дійшло до того, що Аргентина доправила туди вагітну жінку на пізньому терміні. Дитина, що народилася у вічній мерзлоті (на щастя, все пройшло благополучно), стала першою людиною, яка з’явилася на світ на цьому континенті. А оскільки малюк — громадянин Аргентини, то й земля тепер має відійти до неї — були впевнені власті країни.
Але Чилі переграла їх і зробила хід конем. Представники цієї держави заявили, що змогли не тільки народити, а й зачати та виносити дитину в Антарктиді. Далі буде цікавіше…
Ми ділили апельсин
Тихою сапою діяла Велика Британія. Без жодних хитрощів Сполучене Королівство просто вибрало собі частину континенту й оголосило її своєю. Ну, захотілося — і все. Приклад виявився заразливим: йому послідували Австралія, Нова Зеландія, Норвегія, Франція. До них приєдналися підприємливі Чилі та Аргентина. Спочатку поділ йшов гладко, але потім з’ясувалося, що обрані території «перетинаються» між країнами. Почав назрівати конфлікт, який загрожував перейти від суперечок у кулуарах до арени військових сутичок.
Дійти мирного вирішення вдалося завдяки договору про Антарктику, який у 1959 р. підписали 12 країн. І хоча жодна з країн, що претендували на Антарктиду, не відмовилася від своїх вимог, документ чітко визначив, що можна і що не можна робити на континенті.
В Антарктиді можна вести лише мирну діяльність: займатися науковими дослідженнями, туризмом. Створення військових баз, випробування будь-якого виду зброї та захоронення радіоактивних відходів — усе це під забороною.
Сьогодні на континенті працюють близько 100 науково-дослідних станцій із 30 країн. На особливу увагу заслуговує станція «Академік Вернадський» — єдина українська антарктична станція, заснована у 1996 році, яка є сучасним комплексом із необхідними умовами для вчених.
Під льодовим щитом Антарктиди розташовані унікальні підлідні озера з прісною водою, зокрема озеро Восток, до якого довелося пробурити свердловину глибиною понад 3,7 км.
Подорож до Антарктиди зі спа та джакузі
Незважаючи на суворий клімат, в Антарктиді розвинений туризм. Мандрівники добираються на континент на експедиційних суднах. Круїзи стартують з аргентинського міста Ушуайя. У програму турів входять «сафарі» на човнах і каяках серед айсбергів, спостереження за китами, прогулянки з пінгвінами та, для найвідважніших, — полярні купання.
Якщо дозволяє бюджет, можна вирушити в круїз на лайнері, на якому будуть умови та сервіс, як у п’ятизірковому готелі — зі спа-центром і джакузі під відкритим небом.
Вартість турів до Антарктиди починається від 10 000 USD на особу. Додатково оплачується медична страховка та міжнародний переліт до Буенос-Айреса й назад — це ще близько 2000 USD.
Але подорож, під час якої можна буде побачити південне сяйво, китів, що пропливають у парі метрів, і галасливих, але таких милих пінгвінів, однозначно окупить усі витрати й запам’ятається на все життя!
Туристичний сезон в Антарктиді триває з листопада по березень, коли на континенті настає літо. Температура в цей час у регіоні, куди, як правило, і доставляють мандрівників, коливається від −2 °C до +5 °C. У най«спекотніші» дні вона сягає +10 °C.
Нові суперечки щодо долі континенту
Зміна клімату в Антарктиді призвела до нових дипломатичних суперечок між країнами. Після танення льодовиків на континенті оголюється земля, на якій можуть бути родовища цінних металів та елементів. Але з Мадридського протоколу, ухваленого в 1991 р., випливає, що займатися видобутком корисних копалин в Антарктиді не можна. Заборона на розробку та освоєння природних ресурсів діє до 2048 р.
У договорі про Антарктику зазначено, що всі рішення щодо континенту обговорюються та ухвалюються на консультативних нарадах, які проводять його учасники. Сьогодні до нього входять 58 країн, 29 із них мають консультативний статус і беруть участь у голосуванні, решта 29 є неконсультативними сторонами й не ухвалюють рішень .
У 2022 році на такій нараді стався серйозний інцидент. Під час виступу представника Росії учасники з 25 країн демонстративно встали й покинули зал на знак протесту. Ситуація повторилася на засіданні через рік. У відповідь на це Росія та Китай на нарадах почали відхиляти й блокувати рішення, що вимагають консенсусу для створення нових природоохоронних районів у Південному океані…
Ваша думка: кому має належати Антарктида? Чи нехай залишається всесвітнім надбанням? Розкажіть у коментарях.
